10 листопада ц. р. у Сомборі покладанням вінків до підніжжя пам’ятника та панахидою вшановано пам’ять полеглих у Батинській битві бійців Третього українського фронту.
Уже стало традицією вшановувати пам’ять полеглих у Батинській битві бійців Третього українського фронту, котрі 1944 року, під час прориву Сремського фронту і операції визволення центральної Європи та Югославії, загинули на берегах Дунаю, біля міста Сомбор, у сучасній прикордонній смузі між Сербією і Хорватією.
Кожного року українці з різних осередків Воєводини в листопаді вирушають в Сомбор, щоб покласти вінки і помолитися за невідомих, але близьких співвітчизників, похованих на пам’ятному цвинтарі Червоноармійців. 

У церемонії відзначення річниці Батинської битви взяли участь представники Посольства України в Республіці Сербія на чолі з Послом Віктором Недопасом, народний депутат в Скупщині Сербії Злата Джерич з Сомбору, представники Товариства української мови, літератури і культури «Просвіта» та представники українських громад з усіх наших осередків.
До підніжжя пам’ятника на цвинтарі покладено вінки. За християнським звичаєм відправлено панахиду, яку служив о. Петро Дутка з Інджії.
З палаючою свічкою, зі сумом у душі згадали присутні українських хлопців, котрі лежать тут, на чужині, далеко від батьківщини, далеко від своїх рідних.
До присутніх звернувся голова Товариства української мови, літератури та культури «Просвіта» Мирослав Гочак, закликавши віддати честь загиблим співвітчизникам.
Посол Посольства України в Сербії Віктор Недопас, звернувшись до присутніх, зазначив, що нашим обов'язком є вшанувати пам'ять тих, хто віддав своє життя, щоб на цій землі панував мир.
Саме 10 листопада далекого 1944 року розпочалася Батинська битва. Для того, щоби відбити фашистські війська і уможливити прямий наступ союзників на Будапешт, а потім і на Берлін, армійські групи Третього українського фронту, разом із 51-м воєводинським корпусом, вступили в бій із добре укріпленим ворогом. У Батинській битві загинуло біля 6 тисяч бійців, з них близько 3 тисячі бійців Третього українського фронту.
Присутні відвідали кладовище, зачитували імена захоронених бійців - наймолодшому з них було 16 років, а в основному це були двадцятирічні хлопці, котрі, виконуючи свій обов’язок, служили в рядах Третього українського фронту і загинули далеко від своїх домівок, своїх рідних, більшість з яких не мали можливості відвідати їхні могили.
Українські солдати Остапчук, Пономаренко, Гаєвський, Мороз, Чумаченко… і тисячі інших, які захоронені на цьому кладовищі, нехай спокійно спочивають у своїх вічних домівках. Вічна їм пам'ять!