8 листопада наша Греко-Католицька Церква та її вірні вшановують святого великомученика Димитрія.
Святий Димитрій жив у другій половині III століття у місті Солуні (Тессалоніки), де зіткнулися дві цивілізації - слов’янська і грецька. Імператор Максиміліан призначив Димитрія проконсулом тессалонікійського регіону. Хлопець мав охороняти місто від варварів та переслідувати християн. Але Димитрій сповідував християнську віру і цього не приховував, за що і потрапив до в’язниці. Тут він благословив свого вихованця Нестора на боротьбу з імператорським гладіатором Лієм. Виступивши проти нього з хрестом у руках, Нестор (Церква відзначає його пам’ять наступного дня після св. Димитрія) здобув перемогу. Коли про це довідався цісар, наказав вбити і Нестора, і Димитрія. Мужній Христовий воїн та проповідник Димитрій був сином римського проконсула і сміливо визнавав себе християнином.



За народним повір’ям, він приносить зиму: небесними ключами замикає землю на відпочинок і тримає їх, аж поки не прийде святий Юрій і не відімкне. Великомученика Димитрія на іконах найчастіше зображають зі списом у руках.
Після Дмитра не було прийнято справляти весілля й свататися, бо невдовзі починався Пилипівський піст. З цього приводу існує чимало народних прислів’їв, як от: «До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра зустріне собаку та й питає: «Дядьку, чи не бачили старостів?».
Звертали увагу й на погоду, яка була у цей день. Вважали, що коли у день святого Дмитра випадав сніг - на Великдень теж слід чекати снігу та пізньої весни.

            У Дмитрівську суботу поминають покійних.

            Згідно з традицією Греко-Католицька Церква кілька разів на рік поминає померлих. Дмитрівська поминальна субота, яку відзначають перед святом мученика Дмитра Солунського (8 листопада), - остання поминальна субота в році.

            У Дмитрову суботу зранку в давнину йшли до церкви і роздавали гроші та хліб жебракам і всім, хто є під церквою, за Царство Небесне для рідних і всіх знайомих, кажучи: «Помоліться за наших почивших», вказуючи імена. До церкви несли також хлібини.
До покійників у цей день проявляли особливу повагу - приходили на кладовища, поминали словом і плачем. «Живі батьки - поважай, померли - поминай», - цього правила дотримувалися в Україні неухильно.