ВАСИЛЬ СТУС (6 січня 1938, село Рахнівка на Вінничині - 4 вересня 1985, табір ВС-389/36-1 у Пермській області) - український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України. Творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі.

Біографія
Народився в селянській родині, був четвертою дитиною в родині. У 1939 році батьки - Семен та Ірина Стуси - переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації.
Після закінчення школи Василь вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно.
Закінчивши 1959 року навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. 1959 року в «Літературній Україні» опублікував свої перші вірші.
У 1963 році - літературний редактор місцевої газети. Вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук України ім. Т. Шевченка у Києві. За час перебування в аспірантурі підготував до видання першу збірку творів «Круговерть», написав низку літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів із Ґете, Рільке, Лорки.
У вересні 1959 року, під час прем'єри фільму Cергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві, взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час.
Заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, згодом - на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро.
Пропозицію Стуса опублікувати 1965 року свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку - «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві. У 1970 році книжка віршів поета «Веселий цвинтар» потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі.
12 січня 1972 року - перший арешт; впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Саме тоді було створено збірку «Час творчості». На початку вересня 1972 року київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.
Весь термін ув'язнення перебував у таборах Мордовії. Більшість віршів, які Стус писав у таборі, вилучалося і знищувалось, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. По закінченню терміну Стуса 1977 року вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 року на золотих копальнях.
Повернувшись восени 1979 року до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. У травні 1980 року був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
Стусові, що з листопада 1980 року перебував у таборі ВС-389/36-1 в Кучино, заборонили бачитися з родиною, останнє побачення було навесні 1981 року. Однак його записи 1983 року вдалося переправити на Захід.
Помер в ніч із 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті - зупинка серця. В будь-якому разі смерть Василя Стуса слід розглядати як вбивство, скоєне радянською тоталітарною системою: воно полягало у багаторічних переслідуваннях поета, зокрема й фізичних, що врешті-решт призвели до його передчасної смерті.
Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області.
У листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, поета разом із побратимами, що також загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино, перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.

Посмертне визнання

         У 1991 році Стуса посмертно відзначено Державною премією ім. Т. Шевченка за збірку поезій «Дорога болю» (1990).            Поезія Василя Стуса характеризується ліричністю, мелодійністю, її основу становить усвідомлення внутрішньої свободи, готовності до боротьби за кращу долю народу і України. Проте поступово домінуючими в творах поета стали песимістичні настрої, зневіра, породжені «соціалістичною» дійсністю. Після смерті поета в Україні видано збірки «Поезії» (1990), «Вікна в позапростір» (1992), «Золотокоса красуня» (Київ, 1992), «І край мене почує» (Київ, 1992), «Феномен доби», написано у 1970-1971 роках (Київ, 1993), твори в шести томах, дев'яти книгах (Львів, 1994-95; ред. Д. Стус і М. Коцюбинська) та спогади «Не відлюбив свою тривогу ранню…».

            26 листопада 2005 року Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.