«Біжать в Зарваницю стежки і доріжки,
Де Божії дзвони гудуть.
До нашого Бога, єдиного Бога
Народи , як води, пливуть»
(слова із пісні «Біжать в Зарваницю»)

Місцина над річкою Стрипою не залишить байдужим нікого, хто побуває на Тернопільщині, одній із мальовничих областей України. Тут, в оповитій чарівним серпанком долині, погаптованій різнобарвними квітами і освітленій дивним сяйвом, простяглося село Зарваниця - острів Божої любові.
Протягом століть Зарваниця славиться як духовний християнський центр - вічно живе джерело, до якого постійно припадають спраглими вустами люди, щоб набратись сили і відчути себе Божою кровинкою Всесвіту. Вона стала твердинею нашої віри, високої моральності, культурного розвитку. У цьому благословенному відпустовому місці богомольцям сповна відкриваються Господня сутність вартості людського життя, правда святих законів, які нині воскресають, щоб українці відродилися як європейська нація.
Коли у 1240 році був дощенту зруйнований золотоглавий Київ, уцілілі від ворожих стріл монахи, як Боже знамення, понесли шляхами неймовірних випробувань на захід своєї єдиної держави найвищий символ набожності.



Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Зморений довгим і далеким шляхом, він знепритомнів і згодом у вечірніх сутінках прийшов до себе, закріпився водою, сердечною молитвою просив Матір Божу, щоб захистила його від ворогів, взявши під свій покров у цій незнаній околиці. Довге скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений надією на допомогу Богоматері, чернець заснув.
У сні відкрилася перед ним райська місцина: чарівна долина освітлена дивним сяйвом. В його блиску з’явилася Непорочна Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона з усміхом подала йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину, оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках.
Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері.
Серед старожилів побутує переказ щодо початків заснування села сербами, які після битви з турками на Косовому полі в 1389 році емігрували в Україну. Вони над джерелом збудували дерев’яну церкву Пресвятої Трійці. Їх поселення спершу називали Сербаниця, а пізніше стало Зарваницею. Серби привезли з собою рукописи, книги апокрифічного змісту, чудотворні ікони.
Зрозуміло, що Зарваниця на основі скупих історичних даних та народних переказів існувала у княжому періоді, мала церкву біля джерела, а пізніше монастир. Після татарських і турецьких орд село, через яке проходив шлях на захід, було не раз знищено до тла. Сюди прибували нові монахи, серед них були і сербські ченці, які відновлювали знищений духовний центр над Стрипою.
Сьогодні на святому місці виросли величезний собор Зарваницької Матері Божої, Святотроїцький монастир. Навпроти собору в центрі майдану споруджено архітектурну композицію іконі Матері Божої. В центрі усіх дійств - чудотворна ікона у церкві Пресвятої Трійці і цілюще джерело. Неподалік вражає силует чотириярусної дзвіниці. Наче квітка, вписується в букет Зарваницької святині надбрамна церква Благовіщення. За вхідною брамою богомольцям відкривається великий майдан різнобарв’я квітів і Хресна дорога. У південній частині села збудовано співоче поле, яке вміщає до 50 тисяч глядачів.
Оновлена, у найвищому розквіті, як духовна перлина, Зарваниця сповна розкривається учасникам Всеукраїнських прощ. Піднята із руїн велична святиня підтверджує невмирущість Української Греко-Католицької Церкви. З кожним роком Зарваниця, йдучи у третє тисячоліття, стає своєрідним осередком зміцнення нашого християнського духу, єднанням із Богом.
Зарваницька Мати Божа чекає на вас, дорогий прочанине!