Вінчання, яке є однією з найзначніших подій у людському житті, має довгу історію звичаїв і символів, які вкорінені у кожному народі. Важливою складовою весі-льної обрядовості вінчання є церковне освячення шлюбу, впроваджене Церквою відпо-відно до указу Синоду 1843 р. Воно повинно було проводитись в один день із народним весі-ллям. Українці кажуть: «Як склався в людини шлюб, так піде і все її життя». Осінь пора весіль. У давнину найбільше весіль справляли саме восени. В основному весілля старались справити до свята св. Дмитрія, рідко котре весілля відбувалося вже пізніше. Обрядовість українського весі-лля ділиться на три періоди: передвесільний, весільний і післявесільний.

Катерина і Йосиф Волощук, Завидовичі, БіГ, 1929 р.

В українців шлюбові пере-дувало знайомство і досить тривалі гуляння молоді на вули-цях та вечорницях. За звичаєм заміж завжди віддавали старших дочок, молодші були під забо-роною доти, поки заміж не виходила найстарша сестра. Якщо ж траплялося, що першою одружувалася молодша, то це розцінювалось, як велика знева-га до старшої сестри. На вечо-рницях молодь розважалася, танцювала. У холодну пору збиралися на посиденьки, дівчата приходили не тільки для розваг, а і для роботи: пряли, вишивали.

СВАТАННЯ

Порадившись з батьками, наречений сам ішов запрошувати двох родичів до себе за старостів. Як правило, у старости вибиралися поважні, одружені чоловіки. Переважно сватати йшли по двоє старший сват і сват, староста і підстароста. За традицією вони брали з собою хліб, сіль, пляшку горілки. При сватанні мав значення вибір дня тижня, нещасливими для свата-ння вважалися понеділок і п'ятниця. Свататися до дівчини йшли, в основному, ввечері. У розмовах старостів молодь участі не брала. На заклик батька, матері або старости дівчина заходила до хати; якщо дівчина давала свою згоду і коли цей шлюб задовольняв, батьки наказували дівчині принести рушники. Засватана дівчина виносила на дерев'яній різьбленій тарілці рушники, які вона сама вишивала. Цими рушниками старости перев'язували один одного через праве плече під ліву руку. Бували випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження. На знак відмови вона повертала старостам прине-сений ними хліб.

Весілля у Петра Барановського, 1950 р.

ЗАРУЧИНИ

Одразу ж після сватання відбувалися заручини. Вони відбуваються в хаті молодої у присутності всіх родичів. Ста-рший староста накривав рушни-ком хліб, клав на нього руку дівчини, зверху руку хлопця, і перев'язував їх рушниками. Після цього молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала сорочка-ми і хустками. Після заручин починалася вже справжня підго-товка до весілля.У давні часи запрошень на весілля не посилали, молода особисто з двома дружками просила своїх гостей, а молодий
із дружбами своїх. Найперше просили благословення, на що господар відповідав: “Най вас Бог благословить...”. Запрошуючи гостей, говорили: “Просили мати й батько і я вас прошу на весілля”.

Інджія 6 06 1998 р. весілля Маї і Миколи Мишків, молодий у вишитій сорочці яку йому мама вишила спеціально для цієї події

РІЗКОПЛЕТЕННЯ

Весілля починалося ще в п'ятницю, коли дружки збиралися в домі молодої, щоб плести різку весільне деревце, яке прикра-шали квітками і стрічками. Своїми спогадами, як проходило весілля в українців у Боснії, ділиться Ольга Гевка, яка розказує, що незважаючи на достатки, батьки старалися справити своїм дітям весілля. Молода обов'язково в ті часи на день весілля вбиралася в білу весільну сукню і вельон. Ні одне весілля не обходилося без різкоплетення. У п'ятницю ввече-рі дівчата і хлопці збиралися в домі молодої і плели різку, якою прикрашали коровай. Різку вибирали найчастіше з три гілке, рідше з п'ять, і прикрашали квітами та стрічками, а зверху прикріпляли три яблука на кожному верхові. При цьому співали вівадів, веселилися.

ВЕСІЛЛЯ

У суботу весілля було для всіх гостей. Розпоряджався на весіллі сват, у парі з ним була його дружина старостина. Також молода і молодий мали своїх дружок, дружбів, свашок, цілий почет гостей. Молодий зі своїми гостями йшов по молоду, яку мусив викупити. Тут рідко обходилося без обряду заміни молодої старшою жінкою, а подеколи і чоловіком. Викупивши молоду, весільний почет вирушав до церкви.

Колись у давнину шлюб у церкві вважався єдиним юриди-чним чином, початком ХХ ст. було введено обов'язковим грома-дське вінчання у відповідній установі. У родині Піткa всі весілля справляли за українськими звичаями. Сестри Михайлина і Марія з родини Пітка розка-зують, що їх мати і батько всім своїм дітям весілля справляли за українським звичаєм. Перед тим, як іти до шлюбу, каже пані Михайлина, відбувався обряд кланяння молодих батькам. Молоді тричі кланялися батькам і просили благословення. Цей обряд нерідко супроводжувався сльозами. Потім всі йшли доцеркви. В церкві молодому і молодій під ноги стелили вишитий рушник, на який молоді клякали. Цим рушником свяще-ник пов'язував руки молодим. Цей рушник зберігали, нерідко тримали і дітям до шлюбу.

Інджія 18 08 2004 р. Весілля за українськими звичаями - молоді Оксана і Стефан Миронюк

Від шлюбу молодий вів молоду до себе, знову кланялися батькам молодого, і тут починалося весі-лля з музикою, де всі веселилися.
А ні одне весілля не могло обійтися без короваю. Пекла коровай жінка з родини, яка найкраще знала прикрасити його, розказує пані Михайлина. Пекли коровай значної величини, щоб можна було всіх гостей почасту-вати. Коровай пекли з дріждже-вого тіста. Прикрашали різними виробами з тіста.
Дружба три рази танцює з різкою, яку плетуть в п'ятницю перед весіллям, і цю різку ставить на коровай. Починається обряд дарування молодих і всі, хто дарує, отримує по кусню коро-ваю, а частину короваю дає матір молодому, своєму синові, на початок нового життя. Це символізує те, що син починає нове життя, починає свій хліб їсти. Коровай прикрашали обов'язково барвінком, який наші люди, колипереселялисяв

Боснію з України, понесли зі собою. А плели вінки молодим з рузмаріну, гостей і дружбів та Дружок заквітчували букетиками мірти.Після дарування почина-лася, чи не найсумніша дія весілля, покривання молодої хусткою. Тут обов'язково співали сумних весільних пісень-вівадів. Покривала голову молодої хусти-ною старостина, а на деяких весіллях свекруха. “Під білий вельон, під хустку, більш не підеш ти за дружку…” Від цього моменту молода ставала заміжньою жінкою. Після цього обряду весілля фактично закінчувалося, моло-дий вів молоду до свого дому, а гості помалу розходилися. У теперішні часи тільки деякі з весільних обрядів затримано. Хоча є і весілля, на яких стара-ються усі обряди виконати.

Коровай і різка на весіллю Стефки Закамарок 1970 р.

Таким було і весілля Оксани і Стефана Миронюка, яке відсвятковано 18 серпня 2004 року в Інджії. Молода і молодий на весіллі були вдягнені в українські народні костюми. Батьки також в укра-їнських вишиванках з хлібом на вишитому рушникові дочіку-вали молодих перед обрядом кла-няння.
На весіллі Маї і Миколи Мешкова з Інджії молодий вдягнув українську вишиту сорочку, яку спеціально до весілля йому вишила мати Марія. Молода на весіллі мала тради-ційну білу сукню.
Так що не можна сказати, що наші молоді люди забувають звичаї українського весілля. В останні часи все частіше люди повертаються до старовинних звичаїв.