У квітні минуло 110 років від дня народження Лесі Верховинки (Ярослави Лагодинської), письменниці і поетеси. Народилась 3 квітня 1903 року в селі Делятин Надвірнянського р-ну, померла 21 лютого 1936 року. Автор п’єс «Іменини Влодка», «Стріча в лісі», оповідань «Дівчинка з лялькою», «Казка минулих літ», «Пробудження», літературних праць «Жінка в творах Франка», «З нового Відня».
...Заїжджий рід Лагодинських прожив на Івано-Франківщині кілька десятиліть, а славу залишив по собі на довгі роки.
На межі ХІХ і ХХ століть у Делятині оселилося молоде подружжя Лагодинських з Тернопілля. Микола Лагодинський приїхав працювати в гори адвокатом після закінчення юридичного факультету Львівського університету. Згодом став доктором права, діяльним членом Української радикальної партії, відомим громадсько-політичним діячем на Галичині, якого двічі обирали послом до австрійського парламенту. У нього проходили адвокатську практику Марко Черемшина і Михайло Козоріс.
У будинку, де тепер розміщено літературно-меморіальний музей Марка Черемшини, в сім’ї Лагодинських народилися дочки Галина і Ярослава, які пізніше стали відомими в музичному та літературному світі. Галина - дружина відомого музикознавця О. Залеського - викладала музику. Останні роки життя жила в США, де 1960 року видрукувала патріотичну повість «До сонця - до волі».



Молодша - Ярослава, якій було відміряно всього 33 роки життя, студіювала медицину у Віденському університеті. Саме їй судилося ввійти в літературний храм з лагідним поетичним іменням Леся Верховинка. Так вона підписувала свої вірші, оповідання і п’єси, які друкувала у 1920-х роках у львівських часописах. У прозових творах «Невістка», «На полонині», «Їх доля», «Пробудження», «Старе лихо», «Вечорниці» письменниця оживила картини реального буття людей з їхньою колоритною говіркою.
У творчості Лесі Верховинки різнобарвно змальовано життя гуцулів, відтворено сцени січового стрілецтва. Померла і похована в рідному Делятині.
Нині сюди, в родинне гніздо своєї матері, навідується з далекої Америки єдина донька Лесі Верховинки - Оксана Роздольська, котра малолітньою ще в 1930-х роках залишилася тут круглою сиротою. Навідується, щоб переступити поріг рідної домівки, запалити свічку на могилі свого дідуся, бабусі й матері.