Свято Зішестя Святого Духа святкується на 50-й день після Воскресіння Господнього
і цього року, за церковним календарем, припадає на 27 травня

Після Різдва Христового і Воскресіння свято Зішестя Святого Духа належить до найбільших празників нашого церковного року. В дні Зішестя Святого Духа сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Євангелія. Святкується це свято на згадку про подію приходу Святого Духа, коли у вигляді вогненних язиків Святий Дух зійшов на апостолів. Це свято завжди святкується на 50-й день після Воскресіння Христового, тому звідси воно має назву П’ятидесятниця.
У понеділок після свята П’ятидесятниці наша Церква святкує празник Святого Духа. День святої П’ятидесятниці святкує саму подію Зішестя Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений для віддавання честі Святому Духові, як Третій Божій Особі.
У III ст. це свято стає загальновідомим. Службу в його честь уклали у VIII ст. святі Іван Дамаскин і Косма Маюмський.
Старозавітня Церква мала звичай у дні П’ятидесятниці підлогу своїх храмів вкривати свіжою травою і замаювати гілками дерев та квітами на знак того, що в тому часі, коли був даний Божий Закон, уся природа красувалася в зелені та квітах. Апостоли також зберігали цей звичай і свою горницю замаїли зеленню і квітами. Цей звичай перейшов і до новозавітньої Церкви. Звідси ще одна назва – Зелені свята. Квіти й зелень дерев є ознакою життя, тому стали вони символом життєдайного Святого Духа. Колись, особливо в наших селах, а менше в містах, будинки замаювали зеленими гілками берези, липи, на подвір’ї і в хатах долівки посипали зеленими гілочками, також зеленню прикрашали образи. В суботу перед Зеленими святами дівчата і молодиці йшли на поля і левади рвати запашне зілля: полин, любисток і татарське зілля або, як його в народі називали, шувар. А чоловіки йшли до лісу по гілля липи, берези, клену та осики. Гілки осики ставили біля будівель із худобою.
Обов’язково в цей день замаювали і церкву. В деяких місцевостях до сьогодні зберігся звичай збирати букети лісових квітів на день Зелених свят. Перед самими Зеленими святами молодь вирушала в ліс. Хлопці рубали гілки дерев, щоб замаїти хати, а дівчата збирали лісові квіти. Всюди чулися веснянки.
Колись в українців був звичай, а в деяких місцевостях України і дотепер він залишився, – в день Зішестя Святого Духа після Служби Божої йти хресним ходом до сільських криниць і кропити їх свяченою водою. На зворотньому шляху священик обходив усі оселі в селі і також кропив їх свяченою водою. Ті парафіяни, які бажали повного посвячення своїх осель, виносили до воріт стіл, покривали його скатертиною, а зверху клали хліб-сіль. Біля кожної хати священик читав Євангеліє і кропив свяченою водою.

У багатьох слов’янських народів, а також і в українців, у Зелену суботу поминали покійних. За стародавнім віруванням у той час, коли цвітуть жита, померлі пробуджуються. Покійні вважалися охоронцями свого роду і в період, коли цвіли жита, вірувалося, що вони охороняють посіви. Ось так, із давніх-давен встановився звичай поминати померлих родичів у Зелену суботу. Ці звичаї наші люди колись у Боснії зберігали, але в сьогоднішні часи в основному вони забуті. В західних областях України звичаї Зелених свят в основному збереглися