Виступ Посла України в РС пана Анатолія Олійника перед представниками українсько-русинської національної меншини Сербії на вечорі пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій
(Новий Сад, 22 листопада 2006 р.)

Шановні пані та панове!
Дорогі друзі!

Щороку у четверту суботу листопада Україна, а також українці всього світу відзначають День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, скоєних в Україні в радянські часи. Цього року цей день припадає на 25 листопада.
Двадцяте століття назавжди увійде в історію України як доба відродження української державності, демократії та історичної правди. Разом з тим минуле століття, особливо його перша половина, залишиться в нашій пам'яті і як найчорніша сторінка в історії України, написана кров'ю невинно вбитих геніїв нашого народу, мільйонів простих українських трударів. Ця історія завжди має бути перед нашими очима як спогад і як пересторога для майбутніх поколінь.
Голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце в історії XX-го століття. Цей Голодомор не був явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямованого застосування конфіскації продовольства як зброї масового знищення проти власного населення з політичною метою.
Внаслідок цього було замордовано цілі покоління українських селян, підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади, головною ж причиною страх керівництва тоталітарної імперії перед волелюбністю великого українського народу.
Як писав відомий американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс, „примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне знищення міських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактора”.
Аналіз змісту опублікованих протягом 1929-33 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКП(б), Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КП(б)У засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, які призвели до їх фізичного винищення. Голодомор 1932-33 років це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали, а територію України оточили військовими загонами, які не випускали людей до інших регіонів СРСР, які не випускали людей із сіл і містечок навіть у великі міста України, з тим щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті.
Наслідки Голодомору були жахливими, наша нація відчуває їх і досі. За 17 місяців з квітня 1932 по листопад 1933 рр., тобто приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня..
Найбільше постраждали від голоду теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.
Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору. Але в будь-якому випадку, мова йде про мільйони безневинних жертв. А з урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, репресій, самогубств), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.
Як свідчать французькі демографи, внаслідок голодомору в Україні не народився мільйон дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді владою розпорядження не реєструвати смерть дітей віком до одного року. Вчені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано.
Без належної оцінки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні - цієї найбільш цинічної форми політичного терору в історичному, соціологічному, правовому і політичному аспектах, неможливо сьогодні уявити історію Європи ХХ ст., збагнути саму суть тоталітаризму. Слід з повною підставою говорити про глобальну соціогуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.
Не можна забувати, що під гнітом комуністичного режиму в ХХ столітті, окрім голодомору 1932-1933 рр., український народ пережив й інші жахливі трагедії. Це громадянська війна і голод 1921-24 років, війна 1941- 45 рр., німецька окупація і Голокост, голод 1946-1947 рр. Це небачені політичні репресії, які проводилися в Україні протягом всього радянського періоду, але свого піку сягнули в 30 роки ХХ століття. Масова кампанія репресій розпочалася 2 липня 1937 року після ухвалення Політбюро ЦК партії постанови П51/94 “...раз і назавжди позбавитися неблагонадійних і соціально небезпечних громадян”. Ці репресії були спрямовані передусім проти еліти нації, її політичних діячів, гуманітарної та технічної інтелігенції, проти учених, митців, письменників, учителів, викладачів - у Іх, хто міг бути носієм національної свідомості. Метою цих репресій було духовне й національне поневолення, знищення навіть теоретичної небезпеки, що цей народ коли-небудь захоче відновити свої права і свою державність. Цими злочинними діями було поховано тисячі ненаписаних творів, непоставлених п'єс, незроблених відкриттів. Безжально видерто цілі сторінки української історії.

Новий Сад: учасники вечора Пам`яті жертв Голодомору в Україні 1932-33 рр.

Як ми знаємо, злочинцям не вдалося досягти свого. Український народ не загинув, не втратив національної гідності. 1991 року він здійснив віковічну мрію і відродив свою державність. Право самому вирішувати свою долю, свій європейський і демократичний вибір наш народ підтвердив 2004 р. на майданах всесвітньо відомої Помаранчевої революції, другу річницю якої День свободи ми відзначаємо саме сьогодні, 22 листопада. Незалежна Україна існує і існуватиме завжди. Адже народ, який не зламався в таких жахливих випробуваннях, які випали на долю українців у минулому столітті, житиме вічно.
Хоча штучні голодомори, організовані комуністичним режимом, та масові політичні чистки забрали життя мільйонів людей в Україні, ці злочини, які відбувалися в центрі Європи, як це не парадоксально, й досі лишаються маловідомим для світової та європейської громадськості. Тому незалежна Україна докладає й докладатиме максимум зусиль, щоб і український народ, і народи світу дізналися правду про одну з найбільших трагедій в історії людства, про факт геноциду проти українського народу.
Поняття „геноцид” було введено у міжнародно-правове поле лише ухваленою 11 грудня 1946 року резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. 9 грудня 1948 року ГА ООН одноголосно прийняла «Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього». Стаття II Конвенції подає таке визначення геноциду: «Дії, здійснювані з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, расову або релігійну групу як таку». Сформульовані у цьому документі юридичні норми вживались здебільшого стосовно Голокосту часів Другої світової війни.
Лише створена завдяки зусиллям української діаспори комісія Конгресу США на чолі з Дж.Мейсом у 1986 р. назвала Голодомор 1932-1933 рр. в Україні геноцидом.
З ініціативи Світового конгресу вільних українців була створена Міжнародна комісія з розслідування голоду 1932-1933 рр. в Україні під керівництвом професора шведського Інституту публічного та міжнародного права Якуба Сандберга. У листопаді 1989 року вона опублікувала свої висновки. Безпосередньою причиною масового голоду в Україні комісія назвала надмірні хлібозаготівлі, а його передумовами примусову колективізацію, розкурку-лювання і прагнення центрального уряду дати відсіч «традиційному українському націоналізму». Отже, юристи не тільки побачили в Голодоморі прагнення сталінського режиму за допомогою терору голодом нав'язати селянству невластивий йому спосіб життя, але й виокремили в терорі національну складову. Голодомор в Україні був кваліфікований як геноцид.
Проф. Сандберг, який у серпні ц.р. взяв участь у „круглому столі” з Голодомору у рамках ІV Всесвітнього Форуму українців, вважає і надалі актуальним проведення досліджень і дискусій з проблематики Голодомору, оскільки, на його думку, йдеться не тільки про дослідження історичного аспекту, але й про вивчення на цій основі “феномену” тоталітаризму, а також проявів ксенофобії, расової та етнічної нерівності, які й досі спостерігаються в різних країнах світу і з якими людство вступило в третє тисячоліття”.
Верховна Рада України на спеціальному засіданні 14 травня 2003 року, присвяченому пам'яті жертв Голодомору, ухвалила Звернення до українського народу, в якому визнала, що „Голодомор був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством і міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв факт геноциду у світовій історії”.
У вересні 2003 року Президент України закликав учасників 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН підтримати ініціативу України щодо засудження Голодомору 1932-33 рр. в Україні як акту геноциду. Проте представлений Україною відповідний проект резолюції провести не вдалося. Натомість була схвалена як офіційний документ ГА ООН Спільна заява щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 pp. Вперше в історії ООН визначила Голодомор 1932-33 pp. як національну трагедію українського народу, закликала всі держави-члени Організації віддати данину пам'яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, у тому числі Російська Федерація та Сполучені Штати Америки. Її підтримали усі 25 країн - теперішніх членів ЄС, а також Сербія і Чорногорія.
Указом Президента України від 2005 р. “Про додаткові заходи щодо увічнення пам'яті жертв репресій та голодоморів в Україні” Кабінетові Міністрів України доручено утворити Український інститут національної пам'яті, а також підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу.
4 листопада 2005 року Президент України В.А.Ющенко підписав указ «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні», в якому визначаються як пріоритетні завдання центральних та місцевих органів виконавчої влади «здійснення конкретних, дієвих заходів для вшанування пам'яті жертв та підтримки осіб, які постраждали від голодоморів в Україні, виховання поваги до історичного минулого, до людей, які пережили трагічні сторінки в історії українського народу» .
Глава держави доручив урядові, серед іншого, „забезпечити здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 19321933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства”. Станом на сьогодні 10 країн світу своїми державними актами визнали цей голод геноцидом.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2005 р. було створено Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору в Україні на чолі з прем'єр-міністром України.
Надзвичайно велике значення у справі відновлення історичної правди про український голокост серед народів світу має голос багатомільйонної української діаспори.
Учасники ІV Всесвітнього форуму українців, який проходив у Києві 18-20 серпня цього року і серед яких були й представники українців та русинів Сербії, прийняли Звернення до міжнародної громадськості, урядів, парламентів країн світу та міжнародних організацій з питання визнання Голодомору в Україні 1932-1933 років актом геноциду українського народу.
Я хотів би від усього серця подякувати всім вам, всім представникам нашої національної меншини в Сербії за те, що ви разом з усім народом України, разом з усіма українцями світу свято шануєте пам'ять про мільйони жертв тоталітаризму й україноненависництва. Від себе особисто і від імені України щиро дякую вам за те, що й цього року у ваших церквах пройдуть поминальні літургії, за те, що в різних містах люди зберуться, щоб пом'янути й уклонитися замордованим голодом, розстріляним і замученим в таборах співвітчизникам, за те, що 25 листопада у ваших домівках загоряться свічки пам'яті.
Дякую за увагу.

Анатолій Олійник

Пам'яті жертвам Голодомору

Щороку у четверту суботу листопада Україна і українці цілого світу відзначають День пам`яті на жертви Голодомору і політичних репресій вчинених в Україні в часи тоталітарного режиму.

У середу 22 листопада у приміщенні Національної ради української національної меншини у Новому Саді відбувся вечір Пам`яті жертв Голодомору в Україні 1932-33 років, коли від голоду померло близько 7 міліонів людей. З вступним словом про голодомор виступили Мар`яна Бойко і Петро Ключковський. Голова Національної ради української національної меншини Мирослав Калинюк від імені Національної ради подякував всім присутнім які зібралися, щоб вшанувати пам`ять жертвам Голодомору у Україні 1932-33рр, найперше представивши шановних гостей Його Екселенцію Посла України в Сербії пана Анатолія Олійника, Першого секретаря Посольства України пана Юрія Лисенка, Другого секретаря Румунської Національної ради пані Анну Ненадов, Голову Русинської Національної ради пана Славка Ороса, Голову Сербсько-українського товариства пана Воїна Ковачевича і всіх присутніх членів цього товариства, а також членів правління культурних товариств які масовно відізвалися, щоб вшанувати пам`ять жертвам Голодомору. Голова Національної ради Мирослав Калинюк закликав вшанувати пам`ять жертв Голодомору хвилиною мовчання. З короткою культурною програмою виступили Петро Гелебан, який виконав вірші українського поета Василя Симоненка і Іван Ліщишин, який відспівав дві пісні.
Його Екселенція Посол України в Сербії пан Анатолій Олійник в своєму виступі подякував всім присутнім, що прийшли щоб спільно розмовляти про ці страшні часи які спіткали Україну в 30-х роках.
В продовженні подаємо увазі наших читачів виступ Його Екселенції Посла України в Сербії пана Анатолія Олійника на вечорі посвяченому пам`яті жертв Голодомору.
Після виступу Його Екселенції пана Анатолія Олійника присутнім було представлено проекцію документального фільму про Голодомор в Україні 1932-33 р.