У місяці листопаді народився Андрій Малишко - поет, поезія якого постала народною.

Андрій Малишко

Рідна мати моя, ти ночей не доспала Ти водила мене у поля край села, і в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя дала. Слова цієї відомої пісні, яка віддавна вважається народною написав український поет Андрій Малишко поет закоханий у рідну землю, у свій народ. Не диво, що багато Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. І насамперед це - "Пісня про рушник", яку народ усе-таки називає по-своєму, любовно "Рідна мати моя..."

Ця пісня - гідний пам'ятник Матері українській, який вдячний син звів на віки вічні. Ця пісня глибоко національна, її не можна адекватно перекласти іншою мовою, бо образність її тримається на вишиваному українському рушникові, з яким у нас пов'язано все - від народження до останнього шляху. Рушниками перев'язували молодих, а коли у них син виростав, ішов у життєву дорогу - чи то добру, а чи й лиху, воєнну, - то ніс із собою материне благословення - рушник вишиваний... Поет у своєму творі говорить, що на рушникові оживає "все, знайоме до болю", все життя, і пройдене, й те, яке ще судилося прожити. Небагато у всій світовій літературі пісень, де так щиро й любовно возвеличено матір.
Народився поет Андрій Малишко 14 листопада 1912 року в місті Обухові на Київщині. Сім'я, в якій ріс майбутній поет, була великою - одинадцятеро дітей, батько з матір'ю, старенька бабуся. У 1927 році, закінчивши Обухівську семирічку, Малишко вступає до Київської медичної профшколи. Однак вже тоді його приваблювала поезія і Малишко поступає в Інститут народної освіти на літературний факультет. Після закінчення навчання працює вчителем на Київщині.
Перший друкований вірш Малишка з'явився 1930 року. Помітне місце в ранній творчості поета займають ліроепічні розповіді про сільских трудівників, відданих улюбленій справі: "Учитель", "Мати", "Урожай", "Материнська", "Дядько мій, Микита-чорнокнижник…" та ін.
Уже раннім поезіям Андрія Малишка притаманне глибоке відчуття краси рідного краю, яку навчився любити змалку. Пізніше все це вилилося у прекрасні вірші, багато з яких стали справжніми народними піснями.
Сином України, поетом і журналістом пішов А. Малишко на фронт під час Другої вітчизняної війни. Поезія написана в цей час звучить, як плач над рідною землею, розтерзаною воєнним лихоліттям. Цикл "Україно моя" - чи не найсильніший з-поміж усіх, перейнятих болем та любов'ю до рідної землі творів його побратимів-поетів.

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

Про силу впливу цієї поезії можна судити з листа Василя Стуса, який 13 грудня 1962 р. писав Андрієві Малишку: "Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним духовним хлібом - Вашим віршем "Україно моя". Тож і любив Малишко рідну мову, рідне слово і пісню над усе. Цією любов'ю осяяна його поезія, де він якось по-новому осягнув суть і значення рідної мови, рідної пісні, рідної землі.
Останнім твором поета була відома "Стежина" : ,,Чому, сказати, й сам не знаю...”, в якій він роздумує над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій немає ні кінця, ні повороту, людина смертна, а народ живе вічно.