ГРОМАДСЬКІ МЕРЕЖІ - ДЖЕРЕЛА РІЗНИХ ІНФОРМАЦІЙ
Протягом кількох останніх років електронні засоби інформації здійснили велику експансію. Тепер вже дуже рідко буває, щоб яка хата не мала комп’ютера, а з ним і підключення до інтернету. Щоб зараз не говорити про вигідність і полегшення у праці багатьом, які займаються інформуванням, або тим, які бажають швидко здобути інформацію. На інтернеті можна знайти все, що когось цікавить, практично про все.
На інтернеті з’явилися громадські мережі, до яких прилучилося дуже багато людей. Ці мережі виявилися дуже цікавими і приманливими. Спочатку люди тут собі знайшли розвагу і забаву. До тих мереж, як наприклад ФБ та інші, люди можуть вкладати все, що їм подобається, - фотографії, аудіо- і відеозаписи, тексти, коментарі.
До цих громадських мереж включилися і діти, і молоді, і старші, і, як я розумів, це було тільки для забави. І до моєї електронної скриньки почали надходити запрошення від моїх знайомих також включитися до ФБ. Я спочатку такі запрошення відбивав, бо не мав часу для трачення. Все більше людей згадували і оповідали про спілкування і різні пригоди по соціальній мережі Фейсбук. Тих запрошень надходило все більше, і я одного разу все ж таки приступив до мережі ФБ. Вперше це справді була тільки розвага, але з часом я почав користати цю мережу як засіб розширювання інформацій про діяльність нашого товариства. Це робили і інші члени мережі, почали утворюватися різні групи, у яких були членами особи з певного міста або пов’язані чим-небудь іншим. У мережі, у групах почало з’являтися все більше інформацій, і люди почали все більше знайомитися і спілкуватися через ці групи. Кожний з членів міг приєднатися до групи, яка йому була через щось цікавою. Я, наприклад, включився до таких груп: «Усі українці планети Земля», «Етнічна музика України», «Українці колишньої Югославії», «ТПУК “Коломийка” Сремська Мітровиця», «Ветерани “Коломийки”», «Родина Ляхович» і так далі. У такий спосіб людям надана можливість краще пізнати одні одних і обмінюватися спільними темами.
Дуже скоро і різні інформативні установи, і інші інституції зрозуміли вигідність цих мереж, так що і вони почали відкривати свої сторінки у громадських мережах. І справді, я тепер можу задовільнити всі мої зацікавлення. Можу швидко дізнатися, що відбувається у світі, у сферах, які мене цікавлять. З тих сторінок мені сподобалися такі, з яких постійно отримую інформації: «Щоденна всеукраїнська газета “День”», «Тексти.орг.уа», «Україна і все українське», «Відіа», «Нова тернопільська газета», «Я люблю свою країну Україну», «Українські традиції» і так далі.
І як подивитися на цей попередній список, видно, що на цей спосіб я отримую інформацію про теми, до яких відчуваю зацікавлення: політика, культура, історія, традиції і так далі... І все було б добре, якби не був і другий бік медалі. Деякі люди не дуже себе контролюють і кладуть до свого профілю або у групи всяку всячину. Маємо можливість дуже добре збагнути всі прикмети якоїсь особи, чим цікавиться, що любить, що не любить, його вади і так далі.
Я всі свої зацікавлення спрямував на українство і на все, що пов’язане з українським народом і з нашою українською громадою у Сербії. І тепер, коли можу краще впізнати наших людей через ці громадські мережі, зложив свою думку про більшість з них, а до того можу сказати, що відчув сильне розчарування. Наших людей можна класифікувати по групах, зокрема тих, які зовсім добре знають свою мову, традицію і все інше. Далі люди діляться на групи, які знають все менше про себе і свої прикмети.
І наприкінці приходжу до того, чому насправді і пишу цей текст. У цей сумний час для українського народу в Україні, коли мережі переповнені інформаціями з тих подій, люди пишуть різні інформації, інші коментують їхні тексти. І найбільше ці коментарі наших українців викликали у мене глибоке розчарування. Ніколи раніше не подумав би, що ці люди так мало знають про себе, хоч свідомі свого українського походження. Крім тої одної інформації про себе не знають нічого більше, а позволяють собі втручатися у таку справу, коли говориться про українську історію, коментувати події в Україні і писати такі небилиці, яких свідомі і порядні українці ніяк не можуть сприйняти. Вони про Україну і українську історію дізналися з іноземної, чужої літератури, тих авторів, які обдумано і навмисно фальшували українську історію, а ще гірше, вони думають, що вона правдива. І ще гірші ті, які симпатизують українським ворогам і вважають, що український народ не має право бажати бути незалежним європейським народом.
Я певний, що є іще наших людей, які це бачать як і я, і що і вони думають подібно як і я. Тепер питаю: чи можна щось зробити для покращення такого стану? Думаю, що можна і що треба. Національна рада української меншини Сербії могла б посприяти і в цій справі. Могла б у кожному осередку організувати семінари, круглі столи або уроки про українську історію. Дуже сумно, коли читаємо такі дурниці у громадських мережах, а це можуть прочитати і українці в цілому світі, і їм, напевно, дуже дивно, які це ми українці.
